ISSN 2413-2322 (Online)

ISSN 2221-1055 (Print)

УДК: 631:11:502.131 DOI: https://doi.org/10.32317/2221-1055.201909052
Аграрний менеджмент і підприємництво

Екологічні складники та інструменти здійснення соціальної відповідальності підприємствами агробізнесу / Ігнатенко М.М. // Економіка АПК. - 2019. - № 9 - С. 52

Мета статті – обґрунтувати вибір і застосування інструментів та засобів посилення екологічної складової у структурі соціальної відповідальності суб’єктів агробізнесу, у тому числі на засадах виваженого використання генно-модифікованих організмів (ГМО), розвитку виробництва органічної продукції, що пов’язано із продовольчою безпекою загалом. Методика дослідження. Методологічну основу дослідження становлять положення сучасної економічної теорії, економіки підприємств агробізнесу, концепції соціальної відповідальності, раціонального природокористування й сталого розвитку. Використано загальнонаукові методи наукового пізнання – діалектичний, історичний, монографічний (при визначенні тенденцій розвитку сільськогосподарського виробництва, природокористування, його екології й соціальної відповідальності за них); системно-структурного аналізу й синтезу (під час аналізу й структуризації екологічних проблем, напрацюванні на цій основі єдиної стратегії і тактики їх вирішення засобами соціальної відповідальності), а також статистико-економічних і соціально-екологічних досліджень (при встановленні кількісних показників та індикаторів природокористування й екології у процесі аграрного виробництва, встановленні причинно-наслідкових зв'язків між ними та їх вимірювання), експертних оцінок, соціологічного опитування (при обґрунтуванні перспектив вирішення екологічних проблем у межах концепції соціальної відповідальності за відсутності статистичних джерел для розрахунків та прогнозів). Результати дослідження. Виявлено особливості, проблеми та здійснено оцінку екологічної ефективності й екологізації аграрного виробництва, у тому числі використання ГМО та його наслідків. Обґрунтовано необхідність соціальної відповідальності підприємств агробізнесу за екологічні наслідки діяльності. Визначено її функції, принципи, інструменти й механізми у вирішенні екологічних проблем. Встановлено, що провідні суб’єкти господарювання агросфери приділяють все більше уваги зменшенню негативного впливу своєї діяльності на довкілля. Підкреслено цінність таких ініціатив у сфері екологічної відповідальності, результатом чого стає: зниження енерго- та ресурсоємності виробництва; збільшення обсягів відходів, використаних або знешкоджених підприємством; розробка та реалізація стратегічних програм екологічної діяльності, насамперед меліорацій; впровадження міжнародних стандартів екологічної відповідальності; екологічний моніторинг технологій, сільськогосподарської сировини і продовольства та ін. Тобто відбувається поступове поширення пріоритетів екологічної складової у системі соціальної відповідальності вітчизняних підприємств аграрної сфери економіки. Однак її рівень навіть у провідних вітчизняних аграрних підприємствах не досягає міжнародних стандартів і потребує подальшого розвитку, особливо на рівні великих агрохолдингів та транснаціональних аграрних корпорацій. Елементи наукової новизни. Вперше у межах концепції соціальної відповідальності здійснено уточнення екологічної складової та визначено засоби її посилення у вигляді виваженого використання ГМО, органічного виробництва, впровадження екологічно орієнтованого менеджменту. При цьому підкреслюється важливість використання концепції саме соціальної відповідальності. Адже тільки вона забезпечує усвідомлену екологізацію сільського господарства на рівні всіх учасників виробничого процесу. Практична значущість. Отримані результати та висновки можуть бути використані при підготовці та перепідготовці керівних кадрів, фахівців, власників підприємств агробізнесу, у господарській діяльності. Також доцільно впроваджувати їх у роботу регіональних органів влади, сільських громад, громадських організацій. Табл.: 2. Бібліогр.: 22.
Ключові слова: аграрні підприємства; екологічні проблеми; органічне виробництво; генно-модифіковані організми; соціальна відповідальність; інструменти; управління

Список використаних джерел

  1. Banerjee, Subhabrata Bobby. Corporate social responsibility: the good, the bad and the ugly. Edward Elgar Cheltenham, UK, Northampton, MA, USA. 2007. 153 p.
  2. Ignatenko M. M., Marmul L. O. Production-ecological and socio-economic prospects of reproduction and use of bioenergy potential of agrarian enterprises. Science and practice: an innovative approach: Collection of scientific articles. Les Editions L'Originаlе, Paris, France, 2017. С. 50-54.
  3. Ignatenko M. M., Marmul L. O., Ushakov D. S., Kuchyn S. P. Transformation of approaches to determine influence factors in the economic development models. International Journal of Economics & Business Administration, Vol. VII, Issue 2. 2019. Pp. 290-301.
  4. Ignatenko M. M., Novak N. Р. Development of regional programs for the development of agrarian enterprises with organic production on the basis of the European and international experience. Baltic Journal of Economic Studies. 2018. Vol. 4 (4). С. 126-131.
  5. Marmul L., Krukovskaya E. Certification of agrarian enterprises-producers of organic products in order to enter European markets. Baltic Journal of Economic Studies. 2018. Vol. 4(4). С. 209-216.
  6. Porter M. E., Cramer M. R. Strategy and Sosiety: The Link Between Competitive Advantage and Corporate Social Responsibility. Harvard Business Review. 2006. December. рр. 78-92.
  7. Безус Р. М., Антонюк Г. Я. Ринок органічної продукції в Україні: проблеми та перспективи. Економіка АПК. 2011. № 6. С. 47-52.
  8. Грішнова О., Брінцева О. Впровадження екологічної відповідальності в практику менеджменту вітчизняних підприємств. Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка: Економіка. 2013. № 10 (151). С. 12-18.
  9. Єрмоленко А. М. Соціальна етика та екологія. Гідність людини – шанування природи : монографія. Київ : Лібра, 2010. 416 с.
  10. Князєва Т. В. Розвиток системи екологічного менеджменту на підприємстві: основні теоретичні положення. Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. 2014. Вип. 1(1). С. 391-396.
  11. Котлер Ф., Лі Н. Корпоративна соціальна відповідальність. Як зробити якомога більше добра для вашої компанії та суспільства / пер. з англ. С. Яринич. Київ : Стандарт, 2005. 302 с.
  12. Лупенко Ю. О., Захарчук О. В. Інвестиційне забезпечення інноваційного розвитку сільського господарства України. Економіка АПК. 2018. № 11. С. 9-18.
  13. Малиновський А. С. Порівняльний аналіз деяких прогнозних показників розвитку сільського господарства регіону. Вісник ЖНАЕУ. 2016. № 1 (54), т. 2. С. 81-87.
  14. Прутська О. О., Ходаківська О. В. Органічне сільське господарство в США: реалії та перспективи для України. Економіка АПК. 2011. № 12. С. 142-151.
  15. Резнікова О. С. Класифікація підходів до прийняття управлінських рішень у контролінгу. Вісник Одеського національного університету. Серія: Економіка. 2013. Т. 18, вип. 3(3). С. 61-63.
  16. Римар І. А. Соціальні інвестиції як форма соціальної відповідальності підприємства. Актуальні проблеми економіки. 2012. № 9. С. 165-168.
  17. Романюк І. А. Особливості відтворювального процесу в аграрному секторі. Агросвіт. 2016. № 11. С. 12-15.
  18. Саблук П. Т. Наукові агроекономічні дослідження в інтересах активізації росту АПВ і сільських територій. Економіка АПК. 2017. № 5. С. 19-23.
  19. Сохнич А. Я., Якимчук А. Ю., Казаченко Л. М. Управління земельними ресурсами: оцінювання кредитоспроможності інноваційних проектів. Вісник економічної науки України. 2019. № 1 (36). С. 128-132.
  20. Туниця Ю. Ю., Семенюк Е. П., Туниця Т. Ю. Екологізація економіки: теоретико-методологічний аспект. Економічна теорія. 2011. № 2. С. 5-15.
  21. Хвесик М. А., Бистряков І. К. Інноваційні домінанти сталого розвитку України. Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку. Серія : Економіка та менеджмент. 2016. № 9. С. 182-193.
  22. Шпикуляк О. Г., Малік М. Й. Інституціональний аналіз розвитку підприємництва в аграрному секторі економіки: методичний аспект. Економіка АПК. 2019. № 6. С. 73–82.
Читати статтю: eapk_2019_9_p_52_61.pdf